Публицистика общерусская: Усі разом під давньоруську «колиску»!

Який же з мирних варіантів вирішення кримської проблеми?

["2000". К., 2021. №6, интернет-версия]

Цікаву аналітику щодо наближення сьомої роковини відомих кримських подій надав в своїй авторській інтернет-колонці при 2000-форматі – Юрій Анісімов. («Новые варианты решения крымской проблемы и шансы на их осуществление»: [см. по ссылке]).

Перебираючи варіанти поновлення територіальної єдності країни, автор наполягає на мирних методах її відтворення. Але він зупинився десь напів-кроку від конкретизації якогось з них.

А чи не повернутися до пропозиції депутата Державної Думи РФ Романова П.В. 16-річної давнини?

Про сумісне володіння України і Росії не тільки Кримом й Донбасом, але і Кубанню, і Тюменню, і Усурійським (Приморським) краєм. Романов свого часу запропонував сформувати з України і РФ єдину державу зі столицею у Києві. Тобто щоб не Україну приєднати до Росії, а навпаки – РФ долучити до України.

Українці з мешканців третинної держави перетворюються в громадян першосортної геополітичної потуги. Та й заробітчанство (при лише кількалітньої взаємо-асиміляції економік України і Росії) рішуче скоротиться.

Ну й про так звану «російську» мову!

Вона (згідно дослідженням великого українця-мовознавця А.Залізняка) – родом з терену України. Себто з Середньої Наддніпрянщини та долини Десни [Зализняк, Андрей Анатольевич   Древненовгородский диалект, 2‑е изд. – М., 2004].

Києво-великоруський діалект, поряд з полтавсько-черкаським, наддністрянським, буковинським, кабінетно-скрипниківським і (більш істотно окремішним!) подкарпато-русинським, -- один з українських (не рахуючи безписемних!) літературних [см. по ссылке] мов. Цей діалект поширився в 12 -- 16 ст. у Великоросії, асимілювавши місцеві давньо-східнослов“янські місцеві говірки. На кшталт "берестяної" старо-новгородської (ільмено-словенської) й "берестяної" ж старо-московської (вятицької)!

А саме: кривицьку, радимицьку, сіверську та й (перелічені вище!) ільмено-словенську і вятицьку.

Так що в об“еднаній (навколо Києва) державі буде функціонувати київська ж мова.

Конфликтні ситуації між різними «підрозділам» Руської Спільноти – не винятки в її історії.

Війни різних руських князівств одне з одним!

Господіна Великого Новгорода й Ростово-Суздальщини! Смоленщини і Сіверщини! Твері й Москви! Пскова проти Новгорода! ВКЛ (Великого князівства Литовського, Руського та Жмойського) і Володимиро-Московського великого княжіння!

Теперішня ж «гібрідна війна» України с РФ – «зернятка» у порівнянні з попередніми внутрішньо-руськими територіальними (не кажучи вже про три Всезагальні!) смутами.

Баварія в 1867 році «не-гібридно» й достатньо мотивовано воювала (на боці Австрії) проти Прусії. Однак 4 роки поспіль мюнхенська держава добровільно увійшла в об“єднану (Прусією ж!) Німеччину. Без будь якого примусу з Берліну.

Мовою ж цієї нової держави (Другого Рейху) стала не баварська й не бранденбургська (берлінська), а верхньо-саксонська (лейпцігсько-вітенбергська).

В сучасній же Русі аналогічна пост-конфліктна (поміж різними її геополітичними структурами) проблема значно простіша.

Абакумов Александр Васильевич,

5.02.2021

Публицистика общерусская