История Украины: Вулиця Суворова у Києві. (Чи протидіяв Олександр Васильович українським інтересам будь-коли?)

(По изданию: 2000. -- К., 2021. №7, с. B7 -- Вулиця Суворова у Києві (Чи протидіяв Олександр Васильович українським інтересам); Интернет-сайт "Фраза.юа". 23.01.2022. -- "За что пострадал памятник освободителю Украины Суворову...")

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення щодо декільких київських топонімів. Він скасував перейменування назв певних вулиць, які відбулися впродовж останніх майже 5 років. Серед зазначених перейменувань фігурує й вулиця Суворова на Печерську.

Далі, звічайно, підуть оскарження, апеляції тощо!

Ініціатори «де-суворізації» назви одного з печерських топонімів (як і демонтажу скульптури великого полководця у військовому ліцеї ім. Івана Богуна!) звинувачували Олександра Васильовича в тогочасних антиукраїнських діях. І як «приклад», наводили участь Суворова в 1769 році в придушенні Коліївщини. Це стверджується в багатьох українських інформаційних ресурсах і, навіть, в Українській Вікіпедії.

А чи було таке?

Останні осередки Коліївщини були придушені до початку травня 1769 р. Бригада Суворова прибула з Гатчини на Правобережжя України наприкінці червня того року!

Отаке з «антиукраїнським негативом» Олександра Васильовича! А як з позитивом?

Бойові дії проти загонів радикально-антиукраїнської Барської конфедерації, яка виникла під прапором войовничого католицтва. Під лозунгом недопущення будь-яких громадянських прав некатолицьким мешканцям Речи-Посполитої. В їхньому гімні звучали прямі погрози «схизмі, лютрам та поганим» (православним, протестантам та мусульманам). А саме -- українцям, русинам, поліщукам, волинякам, білорусам, померансько-східнопруським німцям та литовським татарам.

Загін бригадира (з січня 1770 року – ген.-майора) Суворова вів впродовж 1769 – 1772 рр. активні бойові (у т. ч. й проти-партизанські!) дії на Пд.-Сх., Сх. і Пд. Речі-Посполитої. Не зазнавши жодної поразки й отримавши біля полутора десятків перемог! У травні 1771 року Олександр Васильович отримав «вікторію при Ланцкороні» над славетним французьким генералом Ш.-Ф. Дюмурьє, який тоді (в якості одного з багатьох іноземних фахівців-волонтерів) очолював великий підрозділ конфедератів. В 1772 році перед Суворовим капітулював Краків.

Цікаво, що якби була відсутня зазначена вище серія суворовських перемог над барсько-конфедеративною шляхтою, то баланс перемог-паразок у військовій історії взаємин Польщі і Русі, був би не на користь останньої. Згадайте хиба що наші поразки при Солониці, при Клушино, при Берестечко!

До чого ж призвела серія перемог російських військ над шляхетськими «рушеннями» у 1769 – 1772 рр.? Це був своєрідний (разом з Коліївщиною і після неї) та значний «пролог» до де-полонізації Правобережжя України. Частка польської людності в краю істотно зменшилася. Були «відкриті двері» до Розділів Речі-Посполитої. 1-й з них (коли Варшава втратила на сході лише Латгалію і Вітебсько-Могилівські землі) стався саме наприкінці придушення конфедератів в 1772 році. Власне ж Перший Розділ Речі-Посполитої — став передумовою легітимації подальшого звільнення східно-слов“янських теренів від релігійного і національного гноблення. А саме Правобережної України. Внаслідок вже Другого Розділу Речі-Посполитої!

Та і подальші (значно пізніші, в 1794 р.!) успіхи Олександра Васильовича у військових діях проти поляків-костюшківців, призвели (в 1795 р.) до Третього Розділу Речі-Посполітої. До визволення Волині і Поділля. І в даному випадку Олександр Васильович зробив теж велику про-українську справу!

Ну й найактивніша (майже вирішальна!) роль Суворова впродовж російсько-турецьких воєн в здобутті (а потім й, природно, в залюдненні!) північно-чорноморських степів східними слов“янами. В першу чергу – українцями.

Абакумов Александр Васильевич

23 января 2022

История Украины